Дивна історія Доктора Стренжа

Написано на замовлення Vertigo в жовтні 2016-го. Інша редакція доступна за посиланням. Тут представлений авторський варіант без скорочень.

Зовсім скоро на екрани виходить черговий фільм кіновиміру Marvel — «Доктор Стренж». У ньому глядачі зможуть познайомитися з одним з найстаріших персонажів компанії Marvel Comics та побачити іншу, дивнішу частину її світу. Навіть зараз факт створення цього фільму видається дивом, особливо зважаючи на специфічність матеріалу та неабияку нерішучість та тенденційність продукції кіностудії. Але вже перші огляди розвіюють всі перестороги — на глядачів чекає справжній Doctor Strange Experience (щоправда, з паскудним саундтреком). У цій статті я розповім вам про Доктора, його пригоди та історію походження.

Доктор Стренж — один з когорти так званих «класичних» персонажів Марвел, серед яких є Фантастична Четвірка, Залізна Людина, Неймовірний Галк, Людина-Мураха та Людина-павук. Стренж не був типовим супергероєм. Він був виваженою, бувалою дорослою людиною, яка бачила багато всякого за своє життя, не поспішає робити передчасні висновки та вміє робити деякі штуки. Навіть зараз такий типаж виглядає дещо аномально.

Створений в 1963-му році неперевершеним Стівом Дітко, за «беззаперечної» участі Стена Лі («разом» вони також «створили» Людину-Павука, питання ступені участі Лі відкрите), «Доктор Стренж» був дуже сміливим експериментом в добу, коли метод «кидати об стіну та дивитися, що прилипне» було промисловим стандартом. Він ніколи не досягав рівня популярності навіть Залізної Людини, але довкола нього завжди був невеличкий культ, який тримав його серії на плаву протягом довгих років. Але для початку — кілька слів про творця персонажа.

Хто такий Стів Дітко?

Стівен Джон Дітко-молодший народився 2-го листопада 1927-го року в Джонстауні, Пенсильванія. Більша частина його життя знайшла відображення у коміксах над якими він працював. Так, його шкільні роки описані в ранніх оповідках про Людину-Павука, а пізніші духовні пошуки окреслені в другій половині його циклу історій про Доктора Стренжа. Після служби в армії, в 1954-му році Дітко вступив до Школи карикатуристів та ілюстраторів на чолі з легендарним ілюстратором раннього Бетмена Джеррі Робінсоном. Після закінчення навчання у 1958-му році, разом з іншим ілюстратором Еріком Стентоном (класиком фемдому, відомий в певних колах своїми фетишистськими малюнками), він почав знімати студію на Восьмій Авеню. Дітко пропрацював в ній до 1968-го року та створив більшість своїх найвідоміших робіт, включно з Людиною-Павуком, Доктором Стренжем, а також Капітаном Атомом, Питанням та Синім Жуком (останні три більш відомі за своїми ерзац-варіаціями з «Наглядачів» Алана Мура — Доктор Мангеттен, Роршах та Нічна Сова відповідно). Також, у цій студії було зроблений його найвідоміший портрет — митець за робочим столом, перед ним стоїть табличка з написом «ДУМАЙ».

Дітко почав працювати на Marvel (тоді Atlas Comics) в середині 50-х. Варто зауважити, що тоді компанія не займалася супергероїчними коміксами та була орієнтована на фантастичні, пригодницькі та детективні жанри. Дітко працював над короткими оповідками в таких антологіях, як Journey into Mystery, Tales to Astonish, Strange Worlds та, звісно, Strange Tales та Amazing Fantasy (перші домівки Доктора Стренжа та Людини-Павука).

З самого початку Дітко зарекомендував себе як майстер дивного та химерного. Його ранні оповідки були в стилі О’Генрі (з дещицею Ліхтенштейна), зазвичай мали сардонічний тон та несподівану розв’язку (частину раннього доробку Дітко можна побачити в цьому блозі http://ditko.blogspot.com/ ). З переходом Марвел на супергеройську ниву Стен Лі заохотив Дітко не стримуватися та показати, на що він здатний. Так зробилася історія.

Хто такий Доктор Стренж?

Доктор Стівен Стренж — відомий нейрохірург, дуже багатий, вкрай пихатий (десь так само як Тоні Старк чи Генк Пим). Одного разу він потрапив в автокатастрофу та переламав свої дорогоцінні пальці, а з ними й «роги». Після цього його кар’єра була офіційно завершена, але визнавати поразку було надто соромно, тому Стівен почав шукати як себе вилікувати та повернутися з апломбом. Після дуже тривалих безрезультатних пошуків, на залишок заощаджень він вирушив в Гималаї. Шукати напівлегендарного мудреця відомого як «Давній», бо він знає всякі штуки та може допомогти. Але Давній відмовився лікувати Стренжа, адже той жадібний та думає лише про себе. Через деякий час на Давнього скоїв напад його колишній учень Барон Мордо. Стренж спробував захистити його, але був знешкоджений чарами Мордо. Вражений поведінкою Стренжа Давній пропонує йому почати вчитися магії. Стренж погоджується та починає боротися проти істот з різних вимірів та консультувати людей з надприродніх питань. З часом, він збирає собі цілий арсенал магічного приладдя. Серед найвідоміших гаджетів — Плащ Левітації, захисне Око Агамот та гримуар Книга Вішанті (про нього можна почитати тут http://www.luckymojo.com/vishanti.html).

Перша історія про Доктора Стренжа з’явилася в журналі Strange Tales #110 (звідси й ім’я Доктора, журнал також відомий як дім самостійних пригод іншого славного персонажа — Ніка Ф’юрі, директора ЩИТА). На початках це був доволі типовий надприродній детектив. Стренж звався «майстром чорної магії» та допомагав людям, які стикалися з надприроднім (і тут лунає Тед Наджент https://www.youtube.com/watch?v=0c3d7QgZr7g), бо все страшне й незрозуміле має відхопити ляща, аби не випендрювалося. З цього Стренжа потім виріс Джон Константин Алана Мура. Після кількох пробних оповідок Дітко визначився з основою і Стренж почав обростати новими деталями, змінив титул на «Майстра містичних мистецтв» та остаточно відокремився від решти героїв Марвел.

Особливістю оригінального Доктора Стренжа (випуски 110–146) є те, що цей комікс був випробувальним полігоном для Стіва Дітко. На відміну від інших героїв Марвел, чиї історії були орієнтовані на внутрішню драматургію та взаємовідносини персонажів — Доктор Стренж був наповнений персонажами-функціями (чого вартий демон на ймення Жахіття?) та несамовитим світобудівництвом з небаченими істотами та краєвидами.

У більшості випадків сюжет не мав принципового значення. Він був, але все було закладено в неймовірні зображення та нові техніки відображення всіх елементів — від пейзажів та створінь до ефектів чаклування (До слова, експресивна жестикуляція та супровідні спецефекти від чар дуже схожі на ті, які були в фільмі Роджера Кормана «Ворон». Але про це нижче). Естетична безкомпросність коміксу переносить його в перший ешелон сюрреалістичних творів.

Хоча, в загальних рисах каденція Дітко оповідає історію трансформації Стівена Стренжа з чванливого лікаря в справжнього героя, здатного не тільки на самопожертву, але й на тяжкі переговори й компроміси з ворогами, які можуть зберегти чужі життя. Дуже-дуже барвисто. Уявіть, як таке читати в дитинстві? Еге ж.

Тут важливо наголосити на одній важливій деталі. З появою Доктора Стренжа в світі Марвел формально з’явилася «справжня» магія (до того, наприклад в коміксах про Тора, більша частина очевидно магічних явищ пояснювалася високими технологіями (закон Кларка, все ж таки). З тих пір, немов гриби, почали плодитися магічні артефакти, серед яких були і Камені Незкінченності, довкола яких побудований сучасний кіновимір. Але магія Доктора Стренжа не має безпосереднього ідейного підґрунтя. Магія Стренжа — це таїнство, щось невідоме, залишене на поталу уяві читача.

З іншого боку — це суміш різноманітних містичних та фантастичних концепцій, які мали популярність в 60-ті. Дітко брав в хід все — позатілесні подорожі, багатовимірні світи та їх мешканців, середньовічну демонологію, медитації, онейричні розслідування, алхімічні досліди, вправи з гіпнозом, психонавтику, містичні практики Сходу та багато іншого. Все це було поєднано з однією метою — створення неймовірних, несподіваних, небачених образів. На відміну від Людини-Павука, де Дітко відображав світ довкола себе, в Докторі Стренжі він намагався відірватися якомога далі від знайомого, знаного, робив свій світ по-справжньому новим. На цьому місці варто загорнути в інший бік.

Звідки пішов Доктор Стренж?

Очевидно, Доктор Стренж не виник на пустому місці. Фактично Доктор Стренж став останнім відгоміном супергероїв Золотого віку коміксів. Він не змінить ваше життя, від нього віє необов’язковістю, але якщо ти слідуєш за ним — то на тебе очікують неймовірні пригоди. Далі я трохи розповім на що опирався Дітко під час формування персонажа.

Перш за все, варто згадати про книгу «Магія та містика Тибету» Александри Девід-Ніл. Опублікована у 1931-му році, книга оповідає про перебування авторки в Тибеті, її вивчення різних містичних практик та пізнання тибетської культури. Завдяки простій мові та захоплюючій (на манер пригодницького роману) манері оповіді, ця науково-популярна книга здобула неймовірну популярність та стала одним з джерел (фактично фундаментом) для зображення магії в художніх творах. У ній доволі розлого описуються практики левітації, телепатії, астральної проекції та контактів з безтілесними духами.

Іншим очевидним джерелом натхнення стало радіосеріал «Шанду, чарівник» Гаррі Ерншоу та Реймоннда Моргана. Розпочатий у 1932-му році, серіал оповідав про пригоди Френка Чандлера, який навчився таємничим практикам в йога під час перебування в Індії, а згодом прийняв ім’я Шанду та вирішив боротися зі злом. Особливістю цього серіалу стало вельми творча інтерпретація того, що відбувалося. Барвисті звукові ефекти та неймовірно соковиті описи мимоволі змушують уяву змальовувати чудернацькі картини. І в цьому можна помітити витоки барвистих пейзажів раннього Доктора Стренжа.

Найбільшим джерелом, фактично попередником, Доктора Стренжа є комікс «Мандрейк Чарівник». Створений Лі Фальком в 1934 році (Фальк також створив персонажа Фантома, який неабияк надихнув Фінгера та Кейна на створення такої собі Людини-Кажана), Мандрейк також відомий як перший супергерой в сучасному розумінні. Він не мав уніформи чи суперсил. Він був дуже винахідливим. Фактично Мандрейк був гібридом Шерлока Голмса та Гаррі Гудіні. Його немезидою був Реверс-флеш, тобто…Кйерднам (такий самий як Мандрейк, тільки лихий). Основною зброєю чарівника був гіпноз (дуже модна штука на той час), завдяки якому він міг переконати людей в тому, що вони бачать щось неймовірно або з ними щось відбувається. А ще таким чином він міг зробити себе чи щось інше невидимим.

Популярність Мандрейка породила багатьох калькових персонажів. Серед них, серія оповідань про Норгіла Чарівник. Створений в 1937-му році Волтером Гібсоном (який до того створив такого собі персонажа на ймення Тінь, який став джерелом натхнення такого собі Бетмена, все складно). Норгіл не володів гіпнозом та користувався різноманітними методами утворення оптичних ілюзій. Іншим, набагато відомішим клоном став Затара Чарівник (це тенденція). Джон Затара вперше з’явився на сторінках найважливішого коміксу всіх часів Action Comics #1 (поряд з таким собі Суперменом). Він виглядав так само, як Мандрейк, але якщо Мандрейк користувався гіпнозом, то Затара володів повноцінними чарами. Його метод був простий — чари накладалися через команди сказані в зворотньому порядку. Наприклад, КЙАЛ ШИВАТСОП ИТ. Донька Затари — Затанна нині є однією з найпопулярніших чарівниць DC Comics.

Згодом, в 1940-му році DC Comics представили ще одного персонажа-чарівника — Доктора Долю. Створений Гарднером Фоксом та Говардом Шерманом, Доктор Доля є безпосереднім естетичним джерелом для Доктора Стренжа. Починаючи від поз на обкладинках, завершуючи функціоналом магічного приладдя та чаклунськими спецефектами.

Іншим цікавим джерелом є роман 1933-го року випуску «Загублений обрій» Джеймса Гілтона. У ньому оповідається історія Роберта Конвея, чоловіка середніх літ, дипломата та письменника, який внаслідок авіакатастрофи потрапляє в невідому країну Шангрі-Ла, де всюди дива, панує лад і спокій і взагалі всьо чьотко. Там він знайомиться з Вищим Ламою, який повідав герою про те, що прикра авіакатастрофа зовсім не була випадковою. Бо його доля — зайняти місце Вищого Лами. Через деякий час він полишає Шангрі-Ла, але лише для того, аби повернутися та зайняти місце Лами. Цей роман більш відомий за екранізацією Френка Капри, яка вийшла в 1937-му році та вважається класикою Золотого віку Голівуду.

Доктор Стренж Стіва Дітко

Як було зазначено вище, ранній Доктор Стренж був дивним звіром. Уявно озброєний бойовим криком «до нескінченності й далі», Дітко йшов глибше й далі за будь-кого в тодішніх коміксах. Починаючи з випуску #116 він почав окреслювати цілу космогонію довкола персонажа. Кожен випуск додавав нові елементи. З’явилися вищі істоти Вішанті (Агамотто, Оштук, Гоггот), які надають магічні сили персонажам. На Землю з усіх сторін на Землю почали нападати лихі створіння з інших вимірів — наприклад, уособлення страху на ймення Жахіття. Кожного Стренж був змушений долати себе та вчитися новому аби здолати їх. Пізніше, стало відомо про демонів різних світів — таких істот як Іконна, Раггадорра, Ватумба. Барон Мордо остаточно перетворився на немезиду Доктора, найнебезпечнішого супротивника — рівним силою та розумом Стренжу із небезпечними союзниками та непереборною харизмою.

Протягом перших випусків Стренж «по-тихеньку» боровся з різними демонами, але поступово розумів, що гряде набагато страшніше. Почали з’являтися натяки на велике зло на ймення Дормамму, завойовника з Темного Виміру. Цей пан був відомим на весь світ своєю нещадністю та називався переважно пошепки із неабияким острахом. Читачеві одразу дають зрозуміти, що він має план та не зупиниться ні перед чим поки не підкорить абсолютно все суще. Саме він відправляв всіх тих створінь на правах посланців. Розуміючи масштаб проблеми, аби не опинитися в позиції Люка в Хмарному Місті, Стренж вирушив в паралельний вимір шукати допомогу в свідомості всесвіту на ймення Вічність. Але та заохотила його сказавши, що він вже «дорослий» і сам «може розібратися» з цим.

Тому Стренж вирушив в Темний Вимір та викликав Дормамму на бій. Їх сутичка перервалася після того, як армія Безглуздих вирвалася на волі. Стренжу допоміг Дормамму зупинити їх, в обмін на це Стренж змусив Дормамму пообіцяти не чіпати Землю. Той так і не зміг змиритися з цим. Тому надав Барону Мордо сили, аби той допікав Стренжу. Потім (вже не в Дітко, але це гарна деталь) виявилося, що Барон Мордо передбачив появу Стренжа багато років тому та всіляко псував йому життя, аж до доленосної катастрофи. Тим часом, Дормамму вирішив самоствердитися подолавши саму Вічність. Це закінчилося неабиякою зміною балансу сил в всесвіті.

Із закінченням цієї сюжетної лінії Дітко з гуркотом пішов з Марвел та більше ніколи не повертався до Стренжа. Причиною стали постійні конфлікти зі Стеном Лі, який мав зовсім інше бачення персонажа.

Що було після Дітко?

Певною мірою Доктору дуже пощастило, адже його оповідь була розказана його автором. Випуски Дітко повністю окреслюють персонажа, довершують світ довкола нього. Фактично, все, що відбувалося після випуску Strange Tales #146 є апокрифічним стосовно персонажа. Він змінився — поборов своїх демонів, подолав свої обмеження, навчився жертвувати всім заради інших. Він завершив свій шлях як персонаж. Далі можливі лише міфи та легенди. Але історія на цьому не завершується.

Після Дітко головним автором нових історій про Доктора став Рой Томас. Його каденція розділена на дві частини — кінець 60-х та кінець 80-х — початок 90-х років. Перший прихід Томаса відбувся невдовзі після виходу Дітко. Перед ним стояло складне завдання продовжувати фактично закінчену історію. Що робити з персонажем, який закінчив свій шлях? Відповідь: що-завгодно. Тому він вирішив, що найкращим буде зробити щось своє з цим персонажем. На допомогу Томасу прийшов ілюстратор Джин Колан, дуже відмінний від Дітко майстер інстинктивного жаху, який був відомий своїми незвичними композиціями сторінок, винахідливою грою світла та тіні, а також надзвичайно творчим підходом до зображення різноманітних потвор.

Разом з ним Томас додав до Стренжа готичного жаху та вікторіанського макабру. Кульмінацією їх співпраці став випуск #177, де Стренд бореться проти сатанинського культу, який вклоняється демону Сатанішу, який згодом виявився уособленням Диявола в всесвіті Марвел (на цьому місці треба пом’янути пана Корсо з «Клубу Дюма», йому варто вписатися в цей наратив).

Вдруге Томас прийшов до Доктора наприкінці 80-х, в самий розпал так званого «Темного віку коміксів». Стренж став ще більшою аномалією в світі після «Наглядачів» та «Повернення темного лицаря». Він став чимось на кшталт джедая в четвертому епізоді Зоряних Воєн — славним відгоміном минулого світу. Головною історією цього періоду став «Гамбіт Фауста», який оповідає про повернення Барона Мордо, сильнішого, підступнішого, аніж до того. Згодом виявляється, що він уклав угоду з вищезгаданим Сатанішем та Мефісто (інше уособлення Диявола в світі Марвел). Протягом оповіді Стренж наважується не боротися з давнім ворогом, а переконати його перейти на «світлу сторону» та врятуватися від тенет темряви. Такими каденції Роя Томаса.

Між двома приходами Томаса була ще одна варта згадки каденція — славного майстра містики Стіва Енгельгарта. Розпочата в журналі Marvel Premiere та продовжена в титульній серії доба Енгельгарта відзначилася переходом психоделічного макабру до небачених рівнів (навіть у порівнянні з окремим епізодами часів Томаса). На сторінках відбувалися неймовірні речі. Так, одного разу Барон Мордо знищив весь світ, а Доктор опинився в небутті звідки споглядає як небачена до цього істота Сісе-Нег з легкістю створює його наново до найдрібніших деталей. Іншим разом Доктор опинився в Оці Агамотто, яке виявилося щільно заселеним ненайприємнішими істотами з власною варіацією на Лавкрафтового Ктулху.

Попередні екранізації

Сучасна адаптація 2016-го року — не перший фільм про Доктора. Окрім безлічі нереалізованих проектів (наприклад, в одному хотіли Дей-Льюіса на головну роль), існують дві повнометражні адаптації пригод Стренжа.

Першою є телефільм 1978-го року. Він був пілотним епізоду серіалу, який не запустили у виробництво. Нині має мало не скандальну репутацію через надміру вільне поводження з матеріалом. Для прикладу, замість традиційного Барона Мордо проти Стренжа виступає чарівниця під іменем Морган Ле Фей (яка є персонажем типажу «жагуча пані середніх літ»). Іншою проблемою цього фільму є низька якість виконання. Спецефекти виглядають потворно, декорації нагадують те, що могли б зробити діти, а актори (особливо виконавець головної ролі) всім своїм виглядом дають зрозуміти, що в них не було вибору.

Набагато цікавішим є ерзац-адаптація 1992-го року «Доктор Мордрід» від славнозвісного майстра малобюджетного кіна Чарльза Бенда («Трансери», «Лялькар» та багато іншого). Історія створення така: у вісімдесяті Бенд придбав права на екранізацію. Але поки руки дійшли до проекту — строк опціону був вичерпаний та права повернулися до Марвел. Замість того, щоб повністю відмовитися від проекту, Бенд поміняв кілька елементів (прибрав вуса та червоний плащ, якщо бути точним) та зробив свій фільм про чарівника на завдання, з блекджеком та хвойдами. Там, де недобирають спецефекти, добирають актори, які їдять сценарій так, ніби їх більше нічим не годували. Аби нам не здалося мало, в ролі ерзац-Доктора не менш славний ветеран кінематографічної Лавкрафтіани Джефрі Комбз (він міг би зіграти дуже кошерного Барона Мордо, і Морбо з Футурами теж). Сам фільм оповідає типову історію «хороші проти поганих на три акти». І це справді дуже хороший фільм. Спойлер: кращий за новий.

Наостанок

Доктор Стренж — один з найцікавіших та різноманітних персонажів Марвел. Його головною силою є необмеженість. Так само, як і у випадку «Фатального патруля», перевірені формули не працюють на Докторі, спрацьовує лише політ фантазії. Це залишає персонажа в доволі незручній позі в контексті всесвіту Марвел. Його залучають до великих історій, але його участь має здебільшого косметичні наслідки. Деякі персонажі мають або йти в нікуди або займатися своїми справами.

PS: Перехід Доктора Стренжа в кінематограф виглядає як дуже гарна ідея для оповіді. Дуже мета-оповіді. Це ж логічний крок для того, хто мандрує між вимірами.