Мистецтво жесту та найкоротший в світі альбом

Рецензія на альбом Earache: World’s Shortest Album. Написана в березні 2013-го року. Не пригадую куди.

Earache давно має репутацію одного з найекстремальніших музичних лейблів США. За роки свого існування вони спромоглися видати безліч перлин екстремальних форм важкої музики, переважно грайндкору та дез-металу. Завдяки ним ми можемо насолоджуватися творами Anal Cunt, Brutal Truth та Napalm Death. Вони роблять світ кращим. До цьогорічного Record Store Day вони підготували подарунок у вигляді найкоротшого в світі альбому. Навіщо? Бо це круто. Це робить світ кращим.

***

Фактично Earache: World’s Shortest Album є тематичною збіркою формату “найкраще з найкращого найкращого (тривалим відлунням перевальцем)”. Такі альбоми можна штампувати сотнями. У ньому зібрані роботи найвідоміших гуртів лейблу. Але це не робить альбом клаптиковою ковдрою. Завдяки грамотному упорядкуванню, пісні набувають дивної єдності та справляють кардинально відмінне від звичного враження.

***

Альбом документує деякі визначні композиції жанру грайндкор. При цьому він залишає за собою шлейф необов’язковості. Це особливість жанру, яка надала грайндкору надзвичайні можливості. Власне, тому культурну важливість цього жанру легко зрозуміти. Андре Бретон казав, що краса подібна до судоми. Грайндкор взяв це на озброєння. Він не сприймає себе всерйоз, йому не треба дурнувата піна, складні структури, липкі приспіви. При цьому він здатний переносити свій матеріал на інший рівень. Традиційно пісні цього жанру надзвичайно короткі, дивовижно агресивні, вкрай гучні виплески, поштовхи, струси, зсуви. Чому вони такі? Бо більше не треба. Фактично, грайндкор є логічним довершенням “важкої музики” як естетичного феномену. При цьому, грайндкорові пісні примудряються торкатися екзистенційних питань.

Інша цікава особливість — в грайдкорі нема нічого загальноприйнято “гарного” та умовно “розумного”. Це робить жанр невловимим для безпосереднього дослідження. Панове музикознавці не можуть розібрати його на шматки та висмоктати дорогоцінні фліди. Коли аналіз таки відбувається, це зазвичай виглядає комічно, неприродньо та з ознаками апофенії.

***

Альбом відкривається імовірно найвідомішою піснею всього жанру— “You Suffer” гурту Napalm Death. Ця курйозна пісня була створена на правах знущання. Вона ніколи не сприймалася авторами всерйоз. Але це не заважає їй бути величним запрошенням до роздумів. Ось повний текст пісні:

You suffer,
But why?

(деякі варіанти ще мають такий рядок: I don’t want to hear this again!)

Відсутність зайвих елементі та крайня стислість дають пісні можливість приймати на себе ті смисли, які носить в собі слухач. Так в ній кожного разу з’являється нова оповідь. Вона прилипає до інших подій. Пісня опиняється посередині чогось. Має змогу повернути течію у невідомій бік.

Гурт Brutal Truth дає вагому відповідь на поставленні попередньою композицією питання. Пісня Collateral Damage не містить вербалізованого тексту, натомість має вий-рик. Вочевидь, награного страху, кволої непевності, байдужого відчаю, чудернацього болю та удаваного суму. Це плач буття в натуральній тяглості. Термін у назві означає “супутню шкоду”. Ненавмисну, випадкову, незапланований наслідок чиїхось спланованих дій проти когось (ким би він не був, до речі це дуже по-корейськи лунає, зауважте). Пісня дає одночасно ілюстрацію та коментар цього явища з дещицею гіркого сарказму.

Натомість, твори гурту Anal Cunt під назвою Howard Wulkan’s bald та Windchimes Are Gay являють собою відмінних фруктів. Вони навмисно спустошені. Позбавлені можливості інтерпретування відмінного від прямого прочитання. Вони просто номінують. Збирають явище у слова та залишаються їм пам’ятниками.

Цікаво, що гурт Lawnmower Deth у композиції Be Scene Not Heard оперує тими самими методами, але досягає іншого результату. Текст Scene, what scene? — є спогадом про несподіване відкриття у вирі безглуздя та очікуванням на пояснення. Перебіг цих подій непомітно стиснувся пам’яттю в один спалах. Який спонукає займатися хореографією крил ніздрів.

Пісня Trailmarker гурту Painkiller теж не містить вербалізованого тексту. Натомість має пронизливий крик, близький до звуку саксофону легенями людини, що керується стукотом почуттів посеред тельбухів. Пісня веде крізь невідоме. Фактично це стиснутий емпіричний досвід, який після потрапляння у свідомість розкривається на повний розмір. А потім провокує роздерте “…що? перед котрим згодом стане “і…”, яке промовляється на видиху зі змахом ліктя.

Так само, як і You suffer, пісня Brutal Truth “Blockhead” використовує слухача як наповнювача сенсу. Зроблена у формі реакції на невідому подію, пісня грає на додумуванні. Ось текст:

Why did you do this?
Where is your head at?
You fucking blockhead!

Тим часом, композиція гурту Morbid Angel під назвою Bil Ur-Sag #2 Lava являє собою захоплену мить. На відміну від інших композицій вона є звуковим об’єктом. Якимось звуком. Його можна нескінченно смакувати.

Альбом закінчується своєрідним висновком у вигляді пісні гурту Insect Warfare “Street Sweeper”. Вона відрізняється від інших пісень більш традиційною структурою та незвично великою тривалістю. Залишимо її без коментарів:

If you want results you’ve got to act.
You can’t change the world if you sit on your ass.
I’ll keep shooting ‘till you shoot me.
Bringing justice to the streets by murdering all the police.
Twelve shots fired fourteen cops dead.
Shoot me, kill me.

***

Earache: World’s Shortest Album можна вважати жестом спротиву традиційним формам. Чому так? Більш-менш терпимим визначенням жесту є ”деяка дія, яка має певний сенс та розрахована на зовнішній ефект”. Відповідно, ця дія є окремою та довершеною “річчю-в-собі”, яку можна сприймати як в контексті, так і поза ним. Це естетично оформлений прояв волі. Певною мірою — глобально необов’язкова необхідна умова існування, принада мінливого буття. Через стислість, жести завжди набувають сили перевернути ситуацію в інший бік. Таким є цей альбом.

***

…булька конфузії відлетіла.