Пристебнути звичку

Написано на замовлення Кампанії “За безпечні дороги”. Окрема подяка координатору проекту Олесі Холопік за надання інформації.

Ремінь безпеки є одним з найважливіших та водночас найбільш занедбаних елементів дорожньої безпеки. Створений для запобігання та зменшення наслідків ДТП, одночасно з цим ремінь безпеки має суперечливу репутацію нав'язаного аксесуару або зайвої перестороги, яка більше дратує, аніж допомагає. Ніхто не заперечує його важливість в окремих ситуаціях, але це абсолютно не заважає водіям безвідповідально нехтувати його застосуванням ставлячи під загрозу свої життя та життя пасажирів.

Теоретично, таке ставлення можна пояснити підсвідомою безтурботністю водіїв та пасажирів. Але на практиці все трохи заплутаніше. Існує безліч виправдань для невикористання ременів безпеки. Наприклад, традиційні “ремінь незручний” та “зі мною таке не може статися” або типові “ремінь спричиняє послаблення уваги” або “водій їде обережно, нічого не станеться”. Іншими популярними відмовками є “в авто є подушка безпеки” та “може завадити у випадку пожежі чи затоплення салону”. Кожна з цих “тез” демонструє різні виміри несприйняття ременю як ефективного засобу безпеки. Від елементарного незнання принципів роботи засобів безпеки в автівках та нерозуміння можливих наслідків зразкової безтурботності до неадекватного небажання обмежувати свій комфорт заради “надмірної перестороги”.

В Україні це парадоксальне ставлення дуже, навіть занадто, виразно представлене. Українські водії переважно не пристібаються. За даними національного дослідження адвокаційної Кампанії “За безпечні дороги” менш ніж 15% водіїв пересуваються пристебнутими. Це дослідження стає набагато страшнішим, якщо взяти до уваги той факт, що понад 50% летальних випадків під час ДТП можна було запобігти у разі пристібання.

Але статистика не впливає на популярність ременів серед водіїв та пасажирів. Інформаційні просвітницькі кампанії, громадські акції, нескінченний потік химерних ДТП та навіть технічні обмеження новітніх моделей авто — не можуть подолати звичку не пристібатися. Водії завжди знаходять вихід та самовпевнено їздять непристібнутими попри все.

Чому це так?

Проблему ігнорування ременів безпеки можна розділити на дві частини.

Перша частина стосується загальної звички недотримання правил дорожнього руху. В пункті 2.3 діючих Правил дорожнього руху зазначено: “Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний на автомобілях, обладнаних підголовниками і ременями безпеки, користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями”, а пункті 5.2 вказано: “Пасажири повинні під час пересування на транспортному засобі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутими”. Але ці речі зазвичай не беруть до уваги. Це обумовлено:

• посередньою якістю викладання предмету в автошколах;
• недбалим контролем зі сторони держави;
• блаженною безтурботністю громадян;
• загальною тенденцією ігнорувати будь-яких правил та рекомендацій, особливо такі, які безпосередньо стосуються безпеки дорожнього руху.

Другою частиною проблеми є відсутність адекватної системи покарання та контролю за дотриманням правил. Якою нині є відповідальність за непристібнутий ремінь? Згідно з статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, “порушення правил користування ременями безпеки тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”, який складає лише 51 гривню. Власне, наявність подібного штрафу не тільки ніяким чином не впливає на стан справ, але й спричиняє когнітивний дисонанс, який в свою чергу провокує подальші порушення. Штраф не справляє належного враження на потенційного порушника, не становить безпосередньої загрози його матеріальному становищу. Через це він залишається цілком толерованим.

Але, якщо глянути трохи глибше, суть проблеми з ременями полягає в одній вкрай неприємній особливості українського менталітету. Вона відома як “правовий нігілізм”. Він маніфестує себе у навмисному нехтуванні вимог законів, однак виключає злочинний намір.

Зазвичай, це або дрібниці на кшталт перетину дороги на червоне світло або стихійне лихо у вигляді ухиляння від сплати податків. При цьому, ні в кого не виникає сумнівів в некоректності подібних дій — просто “так повелося”, все одно “нічого такого не станеться” та сакраментальне “і?”.

У випадку з ременями ситуація доходить до того, що можна охарактеризувати як “кульмінацію апогею апофеозу”. Більшість сучасних моделей автомобілів мають запобіжники, які перешкоджають комфортному пересуванню з непристібнутими ременями (зазвичай звуковим сигналом) та нагадують про необхідність пристебнутись. Не зважаючи на те, що цей елемент є цілком логічним, водії знайшли спосіб їх оминати — спеціальні блокатори (відомі в масах як “заглушки”). Вони блокують запобіжні функції — в системі водій пристебнутий, але насправді — ні. На жаль, це нехтування є причиною більшості летальних випадків внаслідок аварій.

Витоки ременів безпеки

Ремені безпеки не завжди були обов’язковим елементом засобу пересування. Тривалий час вони залишалися засобом безпеки для гонщиків та авіапілотів. У повсякденному вжитку вони видавалися вкрай непрактичними та неефективними у більшості ситуацій. Справи поступово почали змінюватися після Другої Світової Війни, коли виробники Ford Motors та Nash Motors почали пропонувати ремені безпеки як необов’язковий аксесуар.

Згодом, доктор Гантер Шелден провів серію досліджень, внаслідок яких дійшов висновку, що ремінь безпеки (разом із подушкою безпеки) є оптимальним варіантом для запобігання надмірних травм внаслідок аварійної ситуації. Його дослідження були опубліковані в середині 50-х. В 1959-му концерн Volvo запропонував свій варіант ременю безпеки за проектом Нілса Боліна (Nils Bohlin) — триточковий ремінь, який охоплює плече та стегна. В 1963-му ця модель стала міжнародним стандартом.

Під час роботи, Болін виходив з особливостей людської поведінки, а саме безвідповідальної безтурботності. Люди не схильні піклуватися про власну безпеку без особливої потреби і зазвичай згадують про неї не зовсім тоді, коли це було критично необхідно. Перед тим як перейти до Volvo він працював як дизайнер літаків в Saab, пізніше він зазначив, що пілоти-випробувачі робили все можливе, аби вберегти себе у випадку аварії, проти звичайні водії автівок не хотіли відчувати вимушений дискомфорт навіть під загрозою каліцтва або втрати життя. Ключовою деталлю була ергономіка. Ремінь мав бути інтуїтивно зрозумілим, зручним та швидким для застосування. Ремінь охоплював плече та стегна, не обмежував свободу рухів та міг бути закріплений однією рукою. Така будова дозволяла у разі зіткнення він утримувати людину в кріслі, мінімізувати струс та уникнути отримання надмірних травм.

Але ця інформація була грецькою для більшості користувачів автомобілів.

Як звикали до ременів безпеки?

Навіть після того, як ремені стали обов’язковим елементом комплектації автомобіля — переважна більшість споживачів чинила новації свідомий та несвідомий спротив. Всі аргументи на користь використання ременів програвали непереможній силі звички.

Ремені безпеки не асоціювалися в масовій свідомості із гарантією безпеки. Вони були черговим необов’язковим для використання аксесуаром — одним з багатьох. Водії часто ігнорували ремені, бо вони їм “деяким чином” невибагливо “нестерпно” “заважали” або зненацька “забували” про їх існування. Ситуацію ускладнювала відсутність стороннього осудливого нагляду та контролю зі сторони полісменів.

В багатьох країнах для зміни ставлення та поступового формування звички пристібатись проводилися інформаційно-просвітницькі кампанії. Для прикладу, Clunk-Click Every Trip та THINK! seat belts у Великій Британії, Buckle Up та Click It or Ticket у США. На пару з прискіпливим контролем зі сторони полісменів та накладенням значних штрафних санкцій — на ремені почали звертати належну увагу.

Формально такі кампанії складаються з кількох елементів. По-перше, це короткий, ефектний слоган, який наочно демонструє пристібання — Clunk-Click Every Trip, Buckle Up. По-друге — символізм. Чорно-білий контраст між використанням та невикористанням ременя. Відсутність ременя подається як пряма загроза життєвому устрою. Ключове повідомлення подається виключно риторично —або або. Для підсилення враження демонструються наслідки “легковажного ігнорування” ременя — фізичні травми, химерно розламане авто або глобальні наслідки загибелі користувача. Іншим важливим елементом є ненав’язливий, добропорядний тон. Для цього на допомогу кампанії приходили публічні особи, яких публіка сприймала як моральних авторитетів (наприклад, Джиммі Севіл у Clunk-Click).

Завдякі такій формулі проведення кампаній сприйняття ролі ременів безпеки трансформувалось, їх використання поступово почало входити в звичку, а сам ремінь почав асоціюватися з образом рятівника в масовій свідомості.

Яким чином можна покращити ситуацію в Україні?

Проблема систематичного ігнорування ременів безпеки має вкрай просте та ефективне рішення. Необхідно лише:

• вдосконалення державної політики шляхом внесення змін до законодавства;
• забезпечення імплементації через здійснення контролю та покарання;
• паралельне проведення інформаційних та просвітницьких кампаній.

Всі ці завдання цілком реалістичні та потребують часу для виконання. Наразі одним з основних пропонентів внесенння змін до законодавства про ремені безпеки є громадська Кампанія “За безпечні дороги”. Після всестороннього аналізу проблеми, консультацій із зацікавленими сторонами, вивчення рекомендацій ВООЗ та практик Європейського Союзу, Кампанія розпочала активну розробку пропозицій змін до законодавства.

Однією з ключових пропозицій є збільшення штрафу за ігнорування ременів. Зважаючи на те, що теперішній штраф у 51 гривень не сприймається правопорушниками загрозливим — логічним є збільшення його розміру до суттєво відчутних для гаманця порушника. Наприклад, до орієнтовної вартості одного наповнення баку автомобіля, тобто до рівня 1000 гривень. Це може допомогти привернути увагу водіїв та пасажирів та змінити їх ставлення до використання ременів безпеки.

Окрім цього, у випадку, якщо в транспортному засобі декілька людей не виконують вимогу ПДР про користування ременями безпеки — є дві альтернативні пропозиції:

• штраф накладається на кожну людину, яка вчинила таке порушення, а якщо це діти — то на водія;
• штраф за кожного порушника накладається на водія транспортного засобу, при цьому сума встановленого стягнення помножується на кількість осіб, що вчинили порушення.

Також, важливо переглянути та змінити винятки в ПДР (пункт 2.3), які дають право не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, водіям-інвалідам, водіям та пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів. Винятками можна залишити водіїв таксі в присутності в автомобілі пасажирів та осіб, яким “за медичними умовами протипоказано користування ременями безпеки або таке користування є фізично неможливим”.

Варто підкреслити, що будь-які зміни правил будуть ефективними лише у випадку проведення поліцією цілеспрямованих дій з виявлення порушників у супроводі з активним висвітленням цих акцій в ЗМІ.

Але ключову роль в усталенні змін відіграють інформаційні кампанії. Саме через них можна дієво пояснити ризики некористування ременями безпеки та спростувати заскорублі уявлення та перестороги про них. Це створить позитивний фон довкола законодавчих ініціатив та забезпечить м’яку адаптацію до нових умов.

***

Ситуація з ременя безпеки в Україні нічим принципово не відрізняється від того, що відбувалося в США та Європі 30–40 років тому. За умов успішного внесення змін до законодавства та багатошарового інформаційного супроводу проблема використання ременів безпеки стане питанням часу.

Навіть не зважаючи на теперішнє ставлення до ременів безпеки — питання полягає не в тому чи почнуть водії пристібатися, а коли водії почнуть пристібатися. І це дає надію.