Розмова з Наталією Мощенко
17.03.16 для Центру української культури та мистецтва.
Нещодавно в Музеї Гетьманства відкрилася виставка творів Наталії Мощенко «Абетка Стилю». Це вже друга персональна виставка Наталії за останні півроку. Перша виставка відбулася у Житомирі у листопаді 2015-го. В експозиції зібрані роботи, створені протягом минулого року.
Це зібрання найперших робіт, документування перших кроків, формування власного стилю. Його Наталія називає «graphairy» (англ., від graphic та airy). Стилістично роботи ґрунтуються у поєднанні естетик поп-арту та експресіонізму. У них можна зустріти впізнавані, фотореалістичні зображення істот та інших об’єктів, оточені напівабстрактними пейзажами із надзвичайно контрастними виразними кольорами. А висока деталізація сприяє повному зануренню в атмосферу робіт.
Наша розмова проходила в залі виставки. Ми говорили про важливість безпосереднього спілкування з глядачем, пошуки себе, майбутнє та вплив освіти на сприйняття.
***
Володимир Білик: Ви зовсім нещодавно почали спілкуватися зі ЗМІ. Як ставитеся до інтерв’ю? На Вашу думку, що це дає художнику?
Наталія Мощенко: Інтерв’ю допомагає відкритися, висловитися, розвіятися, зібрати думки, подивитися зі сторони, обмислити. Це дуже корисна штука.
ВБ: Це вже друга персональна виставка, до того ж через зовсім короткий відтинок часу після першої. Які Ваші враження у порівнянні із житомирською виставкою?
НМ: Першу виставку моїх творів готували без моєї участі, я лише спостерігала. Але вона і сталася дещо несподівано. Але це був корисний досвід. Теперішню виставку я робила самостійно. І це направду дуже складно. Але я зробила все так, як хотіла. На презентації були вікторини, подарунки, безліч емоцій. Я рада, що так вийшло!
ВБ: Що Ви зрозуміли під час відбору робіт до експозиції?
МЩ: То дуже складно. Це займає багато сил і часу. Де і як і що розташувати — це окремий жанр. Можливо, після закриття цієї виставки я візьму паузу, аби попрацювати над новими роботами, адже я зрозуміла, що не можу поєднувати організаційну діяльність та творчість.
ВБ: За яким принципом сформована експозиція?
НМ: З розрахунку на те, що глядач бачить першим, коли заходить до приміщення. Потім те, що він помічає, коли озирається довкола. Роботи поділені за тематичними блоками. В одному місці знаходяться славнозвісні ворони, в другому — материнська тематика. На стіні біля дверей розташовані графічні роботи, створені у Львові.
ВБ: Які роботи представлені в експозиції?
НМ: Загалом, на виставці представлені всі мої художні твори. Вони малювалися за дуже короткий час — буквально три місяці. Спеціально до виставки в Житомирі. Перед цим їх побачила в глобальній мережі Еліна Гановська (завідувач мистецького відділу Житомирської обласної бібліотеки для юнацтва) і запропонувала зробити виставку у Бібліотеці Юнацтва. У них я вклала дуже багато емоцій. Це був надзвичайний досвід.
ВБ: Ви маєте освіту дизайнера. Як перейшли з оформлення до малювання?
НМ: Я не думала, що взагалі буду малювати. Все почалося з «Ворони у шапці». Її побачили мої друзі. Було багато відгуків. Потім запропонували робити виставку, дали деякий час на підготовку. Одразу після відкриття першої виставки я вирішила зробити другу, вже в Києві, аби мою творчість змогли побачити більше людей.
ВБ: Чим для Вас технічно відрізняється праця дизайнера і художника?
НМ: Різниця така — в образотворчому мистецтві можна відкрити душу, відчути неймовірну свободу, а в дизайні треба дотримуватися певних рамок. Я маю освіту дизайнера меблів. Це більше комбінування вже існуючих елементів, можна сказати, що це колаж. У минулому я працювала на одній студії з виготовлення меблів, займалася підготовкою візерунків, які потім вирізьблювали на меблях.
ВБ: Як відбувся перехід від дизайну до малювання?
НМ: Хотілося більше динаміки. Пробувала квілінг, вишивання хрестиком. Навіть допомагала чоловіку з оформленням сайтів. Потім почала малювати. Навіть робила наклейки на автівки зі своїми малюнками…
ВБ: Це ж ідея для наступної виставки — зібрати автівки з цими наклейками!
НМ: Так, але, гадаю, це буде складно організувати.
***
ВБ: Як склався стиль цих робіт?
НМ: Випадково. Я давно пробувала малювати у різних техніках. Взагалі, довго шукала себе, експериментувала. Пройшов деякий час. Сталася «Ворона». І я зрозуміла, що треба рухатися у цьому напрямі. Я вже навіть вигадала назву стилю своїх робіт — graphairy — від англійських слів «графіка» та «повітряний, веселий». Гадаю, це найкраще характеризує настрій робіт.
ВБ: Як воно починалося?
НМ: Починалося воно з слов’янського стилю, з українських орнаментів. Безумовно, вплинула моя дизайнерська підготовка.
Для себе я виокремлюю три фактори: за основу береться чорний колір, бо це дуже зручно, кольори таким чином набагато виразніші; відсутність гострих кутів — це додає легкості, м’якості та деякої дитячості; центральні образи завжди виділені крапочками. Це увиразнює їх на фоні, висуває їх вперед.
На мою думку, твори мають говорити самі за себе, але також треба, щоб в них був супровід — якісь думки, можливо історія створення. За картинами завжди багато чого стоїть. Гадаю, це теж варте ознайомлення. Це допомагає заглибитися у них, краще зрозуміти їх суть.
ВБ: У своїх попередніх інтерв’ю ви зазначали, що хотіли б займатися книжковою ілюстрацією. Чи є якісь зрушення у цьому напрямі?
НМ: Робити ілюстрації — то моя мрія. Було б добре систематично співпрацювати з видавництвами, можливо над серіями видань.
Наразі я працюю з письменницею Марією Солтис-Смирновою над збіркою казок. До того ж, пишу власну. Гадаю, в найближчий час все стане ясніше.
***
ВБ: Чи не є проблемою те, що відвідувачі виставок переважно сприймають роботи лише поверхово, не заглиблюючись в особливості композиції?
НМ: Гадаю, не вистачає освіти. У школах не навчають візуальній культурі, основна увага зосереджена на мовах, точних науках. Малювання занадто рано закінчується в шкільній програмі. Потім люди займають себе, як їм здається, важливішими справами.
ВБ: Як це можна виправити?
НМ: Потрібно пояснювати, говорити з глядачем. Розповідати як це робиться, навіщо це робиться. Треба дати розуміння, що це насправді просто і зовсім не страшно.
